право

-а, с.

1) тільки одн. Законодавство; здійснювана державою форма законодавства, залежна від соціального устрою країни.

2) Система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, що виражають волю панівного класу або всього народу. || Виборювані народом справедливі соціальний лад і законодавство. || Інтереси певної особи, суспільної групи і т. ін., які спираються на закон, релігійні постулати, давні звичаї і т. ін. || Обумовлений постановою держави, установи і т. ін. захист інтересів і можливостей особи щодо участі в чому-небудь, одержання чогось і т. ін. Авторське право. || Сукупність міжнародних угод, договорів, що регулюють взаємовідносини держав у певних питаннях. Міжнародне право. Морське право.

••

Ба́нківське пра́во фін. — сукупність правових норм, які регулюють організацію та діяльність банків.

Бюдже́тне пра́во фін. — встановлені державою правові норми, які визначають і регулюють бюджетну систему держави та окремих її складових.

Ве́ксельне пра́во — сукупність юридичних, правових норм, що регулюють вексельний обіг і вексельні відносини.

Заставне́ пра́во — право, за яким кредитор у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання має пріоритет на задоволення претензій щодо вартості заставленого майна.

Земе́льне пра́во — система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини щодо раціонального використання та охорони земель, охорони прав землевласників і землекористувачів.

Корпорати́вне пра́во — право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на керування, отримання відповідної частки прибутку.

Майнові́ права́ — юридично закріплені права юридичних та фізичних осіб володіти, розпоряджатися та користуватися певними майновими цінностями.

Міжнаро́дне пра́во — сукупність юридичних принципів і норм, що регулюють відносини між учасниками міжнародного спілкування.

Пра́во наро́дів — у Стародавньому Римі – правова система, яка склалася при вирішенні суперечок між іноземцями (перегрінами) та римлянами; перегрінське право.

3) чого, на що або з інфін. Обумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь. || на кого – що, над ким – чим і без додатка. Мати у своїй владі. || Перевага, привілей, надані кому-, чому-небудь. || чого, для чого. Офіційний дозвіл, допуск до виконання якихось обов'язків, до зайняття певної посади, вступу до вищого навчального закладу і т. ін.

••

Права́ люди́ни — забезпечені законом можливості мати, користуватися й розпоряджатися соціальними благами й цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах.

Пра́во ве́то — суб'єктивне право глави держави відмовитися підписати і ввести у дію закон, що його прийнято парламентом.

Пра́во го́лосу — можливість брати участь в обговоренні й розв'язанні певних питань.

Пра́во вла́сності — право, яке охороняється державою і згідно з яким власник володіє, користується та розпоряджається своєю власністю на свій розсуд.

Пра́во пе́ршої но́чі — середньовічний звичай, згідно з яким феодал міг узяти до себе дружину свого васала в першу ніч після весілля.

Пра́во пети́цій — конституційне право громадян звертатися до влади з письмовою вимогою, пропозицією, скаргою.

Пра́во приту́лку — надання державою права в'їзду і безпечного проживання на її території іноземцям, що переслідуються за їхню політичну або наукову діяльність.

По пра́ву — справедливо, правильно.

За пра́вом кого, чого — користуючись можливостями, які дає вік, посада, фізичний розвиток і т. ін.

4) Наука, що вивчає юриспруденцію; правознавство; суд.

••

Магдебу́рзьке пра́во — феодальне право м. Магдебурга на самоврядування, що поширилося на ряд міст Німеччини, Польщі, Литви та України.